Промінчиком сонечка лагідним вранці
Торкнусь,мов вустами, тих вуст, що , як мед.
Життя , ніби потяг, летить мимо станцій.
Чим далі від тебе.
А серцю не страшно.
Воно не болить. Воно просто - твоє!
Згребу, як непотріб, всі спогади в ранець.
Про час, коли в серці не бУло тебе.
Й лишу його десь , серед тих полустанків,
Де потяг на хвильку зупиниться ранком
І знову назустріч тобі попливе.
Той потяг, куди б не заносила доля,
Весь час повертається в рідне депо.
А ти став для мене тим замкнутим колом,
Яким я біжу вкотре знову і знову
І зламане випростать мрію крило.
Тамуючи біль і ковтаючи сльози,
Я знову пишу про свої почуття.
Любові цієї забути не зможу!
Ти саме вона , а не просто так - схожий.
Ти мрія.
Ти сенс.
Ти є просто життя!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398033
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.02.2013
автор: Meggi