ЯКЩО МЕНЕ ЗАПИТАЮТЬ
ХТО ГОЇТЬ МОЇ БОЛІ І РАНИ
Я ВІДПОВІМ ПО ЧЕСТІ БЕЗ ОБМАНУ
ДІАНА! ДІАНА! ДІАНА!
/Орест Г/
Ніч змінює день...
Декаду декада...
Колір змінюється фарбами...
Польотом думки змінюється траєкторія життя...
Я не змінилась...
Валю,я не можу змінитись,всередині мого тіла вирують блискавиці,та я не стала Грозою
того неба.Безмежного чистого блакитного неба.Вони не померли.
Хто їх уберіг? Звідки мені тоє знати,тої ночі я була така стомлена,що наступного дня написала заяву на відпустку.Ніхто мене не тримав, лише маленькі очі Єгора змінили свій колір. Я хотіла з ним поговорити, та не знала чим закінчиться та розмова, тому я мовчала.
Я завжди мовчу, коли не знаю що казати. Тоді Єгор підійшов до мене і запитав
-Пані, Діано, а коли знову зацвітуть каштани?
-Каштани? Каштани... О,Єгорчику! Який же ти славний хлопчик, а твої оченята, твої оченята так схожі на цвіт тих каштанів. Вони... вони скоро зацвітуть- скинуть свої плоди вкриються білим килимом, відпочинуть і зацвітуть, знову зацвітуть! Ти любиш каштани?
-Ні, не люблю... я хотів вас відволікти,ви сумуєте через те, що у вас немає дітей?
-Ну, що ти, хлопчику! звідки ти таке взяв?
-Я підслухав, знаю-недобре, та я ще буду так робити,коли говоритимуть про вас.
-Про мене) А що про мене можна сказати?!
-А ви розкажіть,розкажіть мені свої таємниці і вам стане краще,я нікому не розповім...
-Ах, ти ж мій посередник! Тоді розмова відбудеться... коли? Правильно, коли настане тиха година.
-Я буду говорити, а ти малюй, не втрачай часу, слухай і малюй. Єгоре, я живу у лісі, так-так,
справжнісінькому лісі. Мій будиночок схожий на дім Ельфів. Можливо, коли я на роботі вони там хазяйнують, та, коли я повертаюсь всі речі залишаються на своїх місцях.
Жити в такому місці ніби й добре. Чисте повітря, тихо, затишно, але...
Але що але? Що я тобі жаліюсь, у мене все є. Я, навіть не знаю для чого я працюю.
Та я маю, поки маю працювати, я не можу бути сама, поки що не можу. Я не уявляю
як це його чекати у тому лісі... Якось я запрошу тебе до себе, покажу тобі цю дику велич.
Цих грандіозних птахів, може тоді я зрозумію чи насправді я їх так люблю... Цих...
Лебедів. Єгоре, а ти знаєш що ці птахи обирають пару на все життя? Уявляєш все життя
бережуть вірність один одному? Хтось же заклав у них цю вірність. А ще... ще я покатаю
тебе на Грозі, Гроза- це моя кобилиця, зараз вона трохи хвора, та коли зацвітуть каштани
ото вона нам покаже політ метеоритів.
Ти вмієш слухати, це добре, це дуже добре, та й розмовляти з тобою легко, ти чудовий !
-А діти? Коли у вас будуть діти?
-Діти... У мене є діти... Он поглянь, як вони гарненько сопуть носиками, а ось цей носик,
цей носик такий особливий) хіба це не мій носик?
-Ваш, ваш, та не зовсім...
-Це чому?
- Тому що, я ж не можу називати вас мамою...
-Так, так сонечко, не можеш( бути мамою то серйозна справа. Мій чоловік каже, якщо я
залишу роботу і буду гуляти більше свіжим повітрям, ходитиму прохолодними ранками і
збирати босими ногами росу, то вже скоро у нас буде дитинка.
-То залиште, залиште, цей дит-садок, а коли вам буде сумно, телефонуйте мені і тато
відразу відвезе мене до вашого лісу. Ви не будете там одна, я буду з вами... От стільки, ні,
стільки./хлопчик почав складати пальчики рук, дивлячись на ноги і рахував, чи то дні, чи
то години, а може хвилини?/ Добре?
- Добре, добре, та спочатку мені треба стати водієм, бо якщо такому хлопчику захочеться
до мами))) хто тоді тебе повезе до мами?
От так, Валічко, проходять мої дні, жаль, що ти так рано поїхала,пробач,
я змінила посередника. Я мала тобі признатись,
та думаю ти й так здогадалась, щодо вагітності мені ...
Люблю... Цілую...
Опісля розмови Єгор подарував мені свій малюночок. Вдома, я прикріпила його до
холодильника і підписала
"Боже, ще тільки літо .
Яскраве тепле літо.
Чому ж бракує так ?
Каштанового цвіту..."
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397822
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.02.2013
автор: Ольга Ратинська