У сітківці ока лиш крига несповнених мрій,
що навіть повіки не можуть звично закритись,
у долонях протертий, нікому не потрібний сувій,
приховує мовчання, що словам не хоче коритись.
Помирають холодом побиті розірвані квіти,
тихо й без крику, шепотом роз'ятрюють небо,
вже не обійме волосся її улюблений вітер,
який наскрізь ріже долю затупленим лезом.
На стежці між римами будує знову мости,
щоб не казали, що сил не достатньо піднятись,
вона ж не стоятиме, вона знову зможе піти
з молитвою в серці вона вже не буде боятись.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397691
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.02.2013
автор: kore