Пролетять так всі дні,нанизавши
У намисто кохання і біль.
І його кожен день одягавши
Лише в ніч недозбераних зір.
Одягаючи вкотре обійми,
Що купляли у лавці життя.
І ступаючи сміло у прірви,
Де мостом лиш одне каяття.
Пролетять усі дні,нанизавши
У намисто лиш спомини всі.
Проживу так і не одягавши
Я кохання,що так до душі.
Сукню шию мереживом світлим,
Що пасує мені до лиця.
Одягаю коханням столітнім,
Що із книг прочитала душа.
І думки лиш літають півсвітом,
Бо вони пролітають за мить.
І шукають любов дивоцвітом,
Що чуттям незнайомим горить.
Так тебе не торкаюсь я зовсім,
Так тебе й не зустріла в житті.
І цілунки дарує лиш осінь,
Що завжди берегла лиш тобі.
Так мені й не судилось зустріти,
Каву в ліжко тобі принести.
Не згоріти в коханні,зітліти
У чеканні на дні самоти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396168
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.01.2013
автор: Відочка Вансель