Буйногривим палким юнаком,
з гордим видом полтавського соцького,
під гітару, рядок за рядком
я своє видавав під Висоцького.
Цілий гурт на кутку шаленів.
Не багаті тоді були сценами.
Аби слухати модні пісні,
Ромодан начинявся антенами.
Першосхемив на ГУ-50, –
хуліганив по радіостанції.
Пеленгатор ловив нас усяк:
штрафували, читали нотації...
Ми ефірили вдень і вночі.
Що завгодно "лабали" по-плотському.
Навсехвильно ревли приймачі.
Та найбільше крутили – Висоцького.
І тепер у столітті новім,
коли мучусь чи трішки під мухою,
без гітари (немов овдовів)
я говію – Висоцького слухаю.
Найновіші пісні зазвучать,
одуховнені правдою й совістю,
та ніколи не згасне свіча
всенародного барда – Висоцького.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395384
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.01.2013
автор: Олександр ПЕЧОРА