Косичить хату бабину зима,
Вершкове небо струшує перини,
На білій ковдрі й цяточки нема,
Дрібні лелітки всіяли долини.
Неначе бриль, в куделю снігову,
Пірнула сонцем вибілена стріха,
Колючий іней срібну тятиву
Напнув між гіллям сонного горіха.
І обважнілі верби молоді
Повісмо віт у сизій поволоці
У крижаній вигойдують воді.
Заснув город у вовняному коці*
Пухких снігів. Мереживо квіток
Зима сховала в ковдру волохату.
А хтось розстриг веретяний* мішок-
Тендітний пух посипався на хату.
*Коц (діалектне)-шерстяне покривало.
*Веретяний (діалектне)-виготовлений з грубого домотканого полотна.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394526
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 22.01.2013
автор: Наталя Данилюк