У хаті плакали малі голодні діти,
А піч холодна стояла у кутку,
Лежала мати, нічим обігрітити,
Вона не чула більш дитячого жалю.
В руках тримала замерзлу картоплину,
Яку знайшла десь в полі у снігу
Та пару колосків завернутих в хустину,
Не встигла розділити, що кому.
Прохали діти-« Матусенько проснися,
Дай їсточки, а потім будеш спать»-
Мати дивилася незрячими очима
На покуть де святі в рядок стоять.
Вони мовчали, дивилися з під лоба,
Чим допоможуть? З покуття ж не зійдуть!
Вони не в силі матір розбудити
І їсти дітям також не дадуть.
О Боже праведний, за що ж такі наруги
Над краєм, де Ти завжди на устах,
В молитві складені до Тебе в журбі руки,
За що ж карався люд у тих роках?
У тридцять третім врожай буяв на славу,
Могли б весь світ тим хлібом накормить
Та нові «власники» зерно повимітали
І за селом воно погноїщем лежить.
Не лиш Максим ховав зерно в полову
Багато мріяли хоч якось запастись,
Їх куркулями звали, все забрали,
Ніхто не міг від їх злоби спастись.
З Максима насміх між селянами зробили
Плякат на плечах , -«дивіться ось злодій!
«Хованням хліба , соціалізму не збудуєш!»-
Байдуже їм, що діти гинуть від отих затій.
Максим ішов, спустивши очі в замлю,
Ту що з дитинства понад все любив,
Вона ж була кормильниця родини,
Тепер знущання комсомольськії терпів.
А все за те, що молодечу силу
Уклав , у тяжко запряцьовану ріллю
І опиравсь, щоб землю не віддати-
«В колгоспне стадо, казав, я не піду »
І не пішов. Зате його забрали
Сибірську землю даром оброблять.
Сміялись, «не хотів в колгоспі працювати
То будеш тут своє життя картать.»
Та нитка життьова була недовга,
Перепиляла крижана зима,
І без труни під снігом закопали,
Сім'ї сказали, «він втік, його нема».
Чекала Ганна, колисала діти,
Збирала по полях гниле зерно,
І тішилась якщо знайшла зернину
Замішане з болотом все в одно.
Варила юшку і таке давала дітям.
Сама ж не їла, щоб більше їм було,
Від голоду вже пухла й часто мліла
Так гинуло й розграблене село.
Чекала із надією Максима.
Часто дивилась в заморожене вікно,
А він не йшов, від стогону будилась,
Та то в сусідів віднайшли зерно.
Били людей без жалю й де попало,
За те, що жменьку заховав того зерна,
Брали й від тих, що до колгоспу записались,
Щоб норма здачі доповнена була.
Ганна ховалася забравши діток з хати
Тікала в ліс, чекала тишини,
Тоді ізморена до хати поверталась
Обходячі сусідськії тини.
Село мовчало, не було тут скоту,
Ні гавкання колишніх сторожів,
Скот весь забрали, а собак поїли,
Не для селян зійшов зерна посів.
А вечором сільрадські худі коні
На віз збирали трупи по селі
І за селом у спільную могилу
Вкидали всіх, були ще там й живі.
Ось так Вкраїну нашу «визволяли»
«Щастя комуни» у народ несли,
За слово , що любиш Україну,
Товарними вагонами в Сибір везли.
Прийшов вже час сказати світу правду
Що не природа насміялась над людьми,
А та пекельна ненависна влада,
Втоптала в землю волю чобітьми.
---------------------
Над ранок вийшли діти босі з хати
І кликали сусідів помогти,
Матусю рідну щоб зі сна збудити,
Бо спить й не бачить їхньої біди.
Та вже не встала матінка з постелі
Та й тато щастя із Сибіру не привіз,
Тинялись дітки по селі голодні,
Аж поки в яму не забрав їх сільський віз.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394260
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.01.2013
автор: горлиця