Ні до чого

Мені  твоє  «Вибач»  уже  ні  до  чого,  друже:
Спізнився  із  ним  ти  на  цілий  десяток  років.
Чи  думав,  страждала?  Та,  якось,  пробач,  не  дуже,
Бо  мала  зробити  чимало  рішучих  кроків.

Напевно,  прощати  –  то,  все  ж,  не  моя  чеснота,
Душі  не  проймають  слізливо-щенячі  очі…
Я  вже  не  боюся  ні  зламів,  ні  поворотів,
Тим  паче  –  казок  про  самотні  холодні  ночі.

Напевно,  навчилась  не  думати  про  минуле,
І  кожного  дня  не  лічити  сердечні  шрами,
Мені  твоє  «Вибач»  не  треба,  я  ген  забула
Про  те,  що  колись  обірвалося  поміж  нами.

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393644
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.01.2013
автор: Любовь Козырь