Ніч заплела півнеба в довгі коси,
Котрі дощем спустила до землі.
Долоні тягне,ранок вона просить,
І очі чомусь в ніченьки сумні.
Просила ранок трохи зачекати,
Бо на підлозі в мене нічка спить.
Хотіла я ій ліжко розстеляти,
Бо в неі ще й спина уся болить.
Вляглася на підлозі,задрімала,
Дві зіроньки тримала ще в руці.
А потім іх мені подарувала,
А я дарую Любочко тобі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393393
Рубрика: Присвячення
дата надходження 17.01.2013
автор: Відочка Вансель