Ніч заплела півнеба в довгі коси (Любочці Ігнатовій)

Ніч  заплела  півнеба  в  довгі  коси,
Котрі  дощем  спустила  до  землі.
Долоні  тягне,ранок  вона  просить,
І  очі  чомусь  в  ніченьки  сумні.
Просила  ранок  трохи  зачекати,
Бо  на  підлозі  в  мене  нічка  спить.
Хотіла  я  ій  ліжко  розстеляти,
Бо  в  неі  ще  й  спина  уся  болить.
Вляглася  на  підлозі,задрімала,
Дві  зіроньки  тримала  ще  в  руці.
А  потім  іх  мені  подарувала,
А  я  дарую  Любочко  тобі.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393393
Рубрика: Присвячення
дата надходження 17.01.2013
автор: Відочка Вансель