Кольнуло притьма під серцем,
Що й годі уже піднятись.
Намарне її в кубельці
Чекали сліпі щенята.
А люди плелися кволі,
І хтось посміхався криво,
Мовляв, що таку вам долю
Собачу дав Бог, зрадливу.
Щоб знала, де куля скосить,
Минала б дороги биті.
А серце, мов кури просо,
Дзьобало останні миті.
Звелася – не стати й кроку.
Хто діток тепер догляне?!
Упала...
Та в землю вогку
Ще кров цебеніла з рани.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392608
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.01.2013
автор: Олег Завадський