Затиснути би серце своє у сталевих лещатах
Щоби жодного поруху, подиху, жодних віршів.
Перескочити б все, що було, з незворушністю ката
Щоби більше ніколи не грати на струнах душі.
Обминути б ті миті, коли розпинається серце,
Відвернутись, заснути чи впасти в німе забуття.
Засушити б навіки на зошиті слізні озерця
Щоб слова із рядків не втікали на їх кораблях.
І… пробачити б! Кожен синець і кожнісіньку ранку.
Щоб ми стали без шляху назад остаточно чужі.
Щоб розвіяти попіл минулого ввечері з ґанку.
…А опівночі в спальні порізати знову свій світ на вірші.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392431
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.01.2013
автор: Scarlett