Я маю совість, а вона мене.
Хоча вона мене частіше має
І іноді здається, розіпне,
А іноді буває – забуває.
А інколи зачепить за живе
І тягне жили, на кулак мотає.
І те, що вже здавалось заживе,
Вона розріже і розковиряє.
І так живеш, коли приймаєш гріх.
Даєш їй волю повну, не здолану.
Хоча коли дістане більш за всіх,
Наллєш горілки й трохи хлюпнеш в рану.
Пощепить трохи та і відійде,
Щось по бурчить, як не твереза жінка,
Але тихенько спати відійде,
І я її сховаю у хустинку.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392426
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 14.01.2013
автор: Goran