У мене вже немає мрій…
Бажання всі кудись пропали,
Думки не можуть стати в стрій,
Вони неначе повтікали…
Куди поділись радість, сміх
Апатія прийшла до всього
Напевне це мій власний гріх
І покарання йде від Бога!
Вже не потрібно перемог
Дарунків долі не чекаю
Закрите серце на замок
-Живе…? – Та, навіть, і не знаю…
Не повертатися в весну…!
Не бачити хмільного літа…!
Не прокидатися зі сну…!
Душі ніколи не зігріти…!
Кому цікавий стан душі?
Давно собі вже не цікавий…!
Дивуюся – чому вірші,
До мене туляться ласкаво…?
Не хочу підіймати їх,
Шепочу – ви так надоїли..!
У відповідь сарказм і сміх
-Тебе любов’ю напоїли.
-Невже можливий рецидив?
Я намагаюсь все забути…
-Кохання це набір із див…
Невже тобі це не збагнути?
-Але ж навіщо ті дивА?
Мені нічого не потрібно…!
-У тебе ще душа жива…!
ЇЇ ж душа, тобі, як рідна
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391769
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 12.01.2013
автор: Степ