Стоїть Ілліч у центрі міста
Високий, дужий та міцний.
З граніту ліплений, не з тіста
Та тільки поглядом сумний.
Нема йому ніде розради,
Не чує віршів і пісень.
Він пам’ятає всі паради,
Що йшли по сто разів на день.
Як люди несли йому квіти,
Великі “красні” прапори.
І піонери – добрі діти
Здіймали руки догори.
Хранили, берегли солдати
Такі високі, як дуби.
Тепер один мусить стояти,
Ще й в очі гадять голуби.
Плюють паскудники на плечі,
Сміються наче з Ілліча.
Нема дорослих і малечі –
Ніхто його не поміча.
А колись було їх багато,
Любить клялися на віки.
Лиш раз на рік убоге свято –
Несуть гвоздики “старики.”
Проводять кволі, тихі марші –
Вождів вшановують своїх.
Але чомусь вони все старші
І з кожним роком менше їх.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391291
Рубрика:
дата надходження 10.01.2013
автор: Бойчук Ігор