Вкотре грюкнувши дверима, Ілона винесла останню валізу. Цю вже таксист поклав на заднє сидіння, бо в багажнику забракло місця. «Добре я прибарахлилась за півроку, – криво посміхнулась жінка. – Хоч якийсь бонус за участь у невдалому експерименті». «Експериментом» Ілона називала своє заміжжя, а те, що він виявиться невдалим, зрозуміла одразу, як тільки побачила свого «обранця». Олег був невисоким (хоч вона і сама зі своїми 160-ма сантиметрами була зовсім не модель), худеньким і в окулярах.
– Ніколи б не дала тобі 29 років! – першою зробила комплімент. – Ти більше схожий на старшокласника, ботана-заучку.
– Дякую! – відповів хлопець на недолуге зауваження, хоч йому і неприємно було це чути. Але що зробиш, якщо всі дівчата сприймають його саме так?
– У тебе дуже гарне ім’я!
«А все інше що, негарне?» – подумки прискіпувалась Ілона. Проте вголос не вимовила, аби не дратувати пильно спостерігаючих за ними тіточок. Ці тітоньки вже «дістали» розмовами про одруження, стогонами, що всі подруги давно заміжні, бавлять малюків, а в декого діти вже до школи ходять…
Важко знайти свою долю в маленькому містечку. Особливо, коли ти розумна і амбітна. Красунею Ілона себе не вважала, постійно вишукуючи недоліки зовнішності: ноги закороткі, волосся неслухняне, шкіра занадто смаглява і т.д. – постійно додаючи щось новеньке, хоча інші казали, що вона дуже гарна, найкраща серед своїх подруг. От тільки набридло бути старшою дружкою на їхніх весіллях…
Розчарувавшись в чоловіках і втративши надію на зустріч з принцом на білому «Мерседесі», Ілона піддалася вмовлянням тітоньок і погодилась зустрітись з Олегом, неодруженим племінником однієї з маминих знайомих. І хоч він зовсім їй не сподобався, послухалась матері і якось неочікувано стала дружиною цього незрозумілого «очкарика». Вирішальну роль зіграло те, що Олег жив окремо від батьків у великому гарному будинку, і дівчина могла звільнитись від нав’язливої батьківської опіки і статусу 27-річної «старої дівки». Проте витримала Ілона недовго. Щоправда, Олег був тихий і добрий, дуже охайний, невимогливий, але зовсім не цікавий і передбачуваний. Цілодобово сидів за комп’ютером, лише зрідка виходив у справах. Заробляв багато, грошей Ілоні не шкодував, але ніколи нічого не дарував, просто клав на стіл конверт і казав: «Зроби собі приємне!»
Чи кохав її? Навряд. Ілона залишалась холодною, і невмілі спроби чоловіка розтопити лід ставали дедалі рідшими. А коли на Олегове бажання мати дітей Ілона відповіла відмовою, їхній шлюб взагалі втратив сенс.
Грюкала дверима Ілона не від злості, а щоби хоч якось дошкулити колишньому чоловікові. Де це бачено: жінка виголошує, що повертається до батьків і подає на розлучення, а він, навіть не повертаючись, каже: «Якщо тобі так буде краще…»? Звичайно, краще! Хоч не бачитиме цього зануди!
Можливо, вона і далі жила б з Олегом, він не дуже заважав їй своєю присутністю. Але покинула його, зрозумівши, що кохання таки існує.
З «Містером Ікс» Ілона познайомилась кілька місяців назад. Він зайшов до неї в «Однокласниках», прокоментував деякі фотокартки, поставив «Клас!» під статусом – і зацікавив. Відсутність на його сторінці особистих фото не збентежила, Ілона одразу побачила, що таємничий «Містер Х» – особистість неординарна: такої цікавої інформації, гарної музики, захоплюючого відео не було ні в кого.
Як люди знайомляться в Інтернеті? Спочатку декілька цікавих фраз чи смайлів, теревені в чаті, потім обмін особистою інформацією, «аська» чи «скайп»… Спілкування може тривати місяцями, але люди так і не наважуються на особисту зустріч.
Ілона дуже хотіла зустрітись зі своїм таємничим другом, тому що відчувала до нього не звичайну прихильність, а щось набагато сильніше. Останнім часом він став необхідним їй, як повітря: прокидалась з думками про нього і воліла б зовсім не спати і не ходити на роботу, щоб не розлучатись. Рятувало те, що в офісі працювала за комп’ютером і мала вільний доступ до Інтернету, він також постійно був у мережі. Ілона не уявляла собі життя без загадкового Ікса, хоч практично нічого про нього не знала: ні справжнього імені, ні віку, ні в якій країні живе, ні як виглядає. Його аватар – «невидимка», вік – 1000 років, країна – Десь між минулим і майбутнім… Але цей невідомий чоловік був найближчим їй в усьому світі! Тільки він її розумів, завжди підтримував, жалів і підбадьорював, давав слушні поради (завдяки яким, до речі, Ілона отримала підвищення). Вона розповідала йому все, навіть про невдале заміжжя. Ікс пожартував, що тепер хоч ніхто не зватиме її «старою дівкою» і порадив не поспішати з розлученням, дати чоловікові шанс.
– Про що ти? – швидко пурхають пальчики над клавіатурою. – Я кохаю іншого.
– А він знає?
– Ні, ми не спілкуємось. Він взагалі нічого про мене не знає. І ніколи не знав. Йому байдуже.
– Не вірю. Ти ж його дружина, чомусь він обрав тебе.
– Він обрав? Не сміши! Він не здатен нічого вирішувати самостійно. Ти б його бачив! Це не чоловік, а джойстик! Мабуть, тітка йому нарадила одружитись.
– То чому ж ти вийшла за такого?
– Дурна була! Не знала, що зустріну тебе…
Ілона не хотіла думати, що її коханий Ікс може бути одруженим, взагалі – якимось злочинцем чи маніяком. З ним було легко і затишно, він робив її щасливою – і жінка відкидала думки про майбутнє. Та одного разу, ніби жартома, запросила його на каву (не маючи жодної надії: може, він в Америці живе?), аж раптом Ікс погодився.
– Тільки краще, мабуть, ти до мене, у тебе ж удома батьки.
Підтримуючи жарт (бо ж чи може це бути правдою?), Ілона відповіла, що із задоволенням завітала б до його палацу чи барлігу, тільки в неї немає загранпаспорту.
– Паспорт необов’язковий, я і так все про тебе знаю. Пришлю таксі.
– В Дунаївці? – засміялась Ілона.
– А хіба у нас в Дунаївцях з таксі проблема?
– У нас? Ти що, теж з Дунаєвець?! Скажи ще, що ми сусіди!
– Ні, не сусіди. Але ти… Не пошкодуєш, що побачиш мене?
Ілона мало не застрибала від радості: «Він хоче зустрітись! Я йому не байдужа!» Жінка давно запідозрила, що її любий Ікс недаремно приховує фото. Може, він інвалід? Або його обличчя спотворене хворобою чи опіками? Чи, можливо, він уже сивочолий старець?.. Варіантів багато, але ні одного важливого: якщо по-справжньому кохаєш, зовнішність не має значення. Це під час першої зустрічі оцінюєш людину очима. Тепер Ілона навчилась бачити серцем…
Ніколи ще так не хвилювалась! Вбираючись у найкращу сукню, розглядаючи себе у дзеркалі, намагалась приховати тремтіння в колінах. «Ну, чого ти? – заспокоювала сама себе. – Він же бачив тебе на фото, казав, що гарна… А раптом, голос йому не сподобається? Чи манери?» Сумніви перервав сигнал таксі. Впурхнувши на заднє сидіння червоного «Мерседесу», Ілона мало не всілася на величезний букет оксамитових троянд – її улюблених.
– Це Вам, – посміхнувся таксист. – Вибачте, трохи затримався: виявляється, в нашому місті непросто знайти саме такий сорт.
Щаслива, Ілона занурила обличчя в ніжні ароматні пелюстки. Про такого чоловіка можна тільки мріяти! І звідки дізнався про троянди? Здається, про таке вони ніколи не розмовляли.
Таксі зупинилося, вивівши молоду жінку з приємного заціпеніння. Подякувавши водієві, вийшла – і опинилась перед знайомим будинком, а назустріч їй сходами спускався Містер Ікс – Олег, її чоловік, колишній і майбутній…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389804
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.01.2013
автор: Маргарита Шеверногая (Каменева)