Село гука. (сестрі присвячую своїй, яка забула дім в селі)

Чим  більше  відбиває  лік  нам  роки
І  серце  тужить  в  самоті,
Тим  більше  тягне  нас  до  хати,
Яка  стоїть  іще  в  селі.

Вона  там  є,але  не  та.
Стара,покинута,пуста.
Нікому  нині  не  потрібна,
А  нам  таки  вона  і  рідна.

Там  двері  в  сінях  провиса,
Й  причілка  з  півночі  нема.
Господар-вітер  в  ній  гуляє,
Тугу  і  смуток  наганяє.
                                                                                                                                                                 
Он  лава  стіни  підпира,
А  місія  не  та  була.
Пригадуєш,як  всі  сиділи
І  мирно  в  хаті  гомоніли...

Ось  шафа  двері  відкрива.
Можливо,  хтось    її  й    згадає,
Як  речі  нові  зберігала,
І  ключик  зверху  завш  ховала.

І  стіл  тесовий  тут  стоїть,
Він  давні  спогади  таїть.
Йому  недовго-тля  з'їдає,
До  себе  сісти  припрошає.

Портрети  рідних  на  стіні
Висять  давно  у  самоті,
І  порохом  лиш  припадають,
Чи  заберуть-того  не  знають.

Лежанка  сісти  все  гукає,
Долівка  рідних  ніг  чекає.
Дух  хати  зліг,він  без  надії.
Чи  хтось  окрилить  його  мрії?

Спориш  подвір'я  устилає
Навіщо?    Сам  того  не  знає...
А  яблуня  все  шелестить,
Прохає,молить,шепотить!

А  ти  не  їдеш,не  згадаєш.
Чого,  скажи,  іще  чекаєш?
Село,сестра  ,тебе  гука.
А  в  тебе  -"все  часу  нема".20.12.1999р.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389212
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.01.2013
автор: nataviva