Небо повне крихт із раю,
Що тихо падають униз.
Я зірку свою там шукаю
Аби поринути увись.
Піти із нею в Царство Ночі,
У відблиски небесної імли,
Аби скоріш усе забути
Й лишитися в солодкій тьмі.
Заглянути до того ж раю,
А потім впасти просто вниз.
Відчути в тілі силу болю
І вогкий та спокійний бриз.
Хоч як не хочеться вертатись
На рідні терени Землі.
І часу цього дожидатись
Щоб знову зникнути в пітьмі…
24.09.2009р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389204
Рубрика: Езотерична лірика
дата надходження 01.01.2013
автор: Володимир Біленький