В сотий раз присягати нічого більше не писати,
В тисячний,проклятий раз...
Та все одно я вкотре вже ламаю грати,
Бо сам собі я не указ!
Бо душа крізь шати болю
Все ж таки рветься до небес,
Попри оманливі лінії долі,
Попри непосильний хрест!
Попри ілюзії й обмани,
Місити душу з дня у день,
Сипати сіль на незажилі рани
На кладовищі ненароджених пісень!
28.12.2012
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388532
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 29.12.2012
автор: Той,що воює з вітряками