Отак її ніхто ще не кохав,
Не пестив ніжно, не вкривав вустами,
За лебедину шию обнімав,
Волосся гладив теплими руками.
Не шепотів на вушко: «я люблю…»
Але цей шепіт долинав із неба,
Леліяв і беріг, немов зорю,
Нектар пив з губ, що зранку пахли медом.
Купався в ніжних голубих очах,
Перебирав волосся, наче струни,
Горіла ясно їх життя свіча
І бігла хвиля по весняній вруні.
Вруна - густі, зелені, молоді сходи. Густа зелень.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388466
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.12.2012
автор: Віталій Назарук