Сміятися крізь сльози,як Вертинський,
Ховаючись за маскою П*єро...
Я літав,але літав так низько...
Губився в переходах і в метро!
Я забував,стирав своє ім*я,
Запах землі і вітер із Вітчизни...
Загнався за кордон,в чужі моря,
В передчутті близької тризни!
Погасли ліхтарі на мокрих вулицях,
І в душах теж погасли ліхтарі...
Душа від холоду мерзлякувато щулиться,
І я кричу до тих,що Нагорі:
"Як,як мені бути,
Скажіть куди мені іти?"
У відповідь:
"Ти слухаєш,але не хочеш чути,
У Тебе в серці дві зорі-лети!
Лети,лети,лети не бійся,
Нехай,бояться ті хто так не вміє!
Від кайданів і облуд земних звільнися,
А Серце хай відпопеліє!
На його місці зродиться нове,
І прийде та,що зцілить твої рани…
Для тебе всі кайдани розірве,
І втишить всі моря і океани!
Замовкнуть раптом люди і міста,
Розіп*яті чеканням і стражданням...
У душах образом Христа,
Освятяться усі думки і грані!
Всі жили,вчинки,болі почуття…
Напевно це і називається - життя!
26.12.2012
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387842
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 26.12.2012
автор: Той,що воює з вітряками