море у мені, море у тобі, моря більше немає ніколи

Це  море,  що  складається
З  чорнила  та  олії,
Заполоняє  мене
У  вигляді
моря

Пропливаючи  аквалангісти
Скажуть:
"Сотні  доларів
Кинуто  на  лікування
Цих  кубиків-рубиків"
Жінка,
Що  молотить  зерно  на  другому  березі
Остовпіє,
Перетворюючись
На  хмари  пилу
І  бруду

Посмішки  кинуті
За  вітром,
У  сторону  степу,
У  якого  стерпли  коліна:

-  Містере  Брук,
     Ви  живете  у  Брукліні
-  Ні  я  живу
     У  животі
     Ноосфери

Ноги  протягнуті  в  дірки
І  зв’язані  зашморгом.
Киньте
Мені  в  обличчя
Каменем,
Загорнутим  в  бульварну  пресу
Закопайте  мене  серед
Великого  супермаркету,
В  якому  продаватимуть  
Тільки  зіпсовані  товари

Купіть  мені  інвалідний  візок
В  відділі  негайних  покупок,
Я  хочу  щоб  ви  всі  пили  тільки  
Холодну  воду,
А  не  чай,
Що  лл’ється  я  з-під  солоних  губ
Накрохмаленого  старого
Клерка,
Що  колись  працював
у  пабі.
Він  розливав  пиво
На  відвідувачів
Проявляючи  в  такий  спосіб  
Гнів  і  зневагу,
Він  грав  на  холодних
Обчислюваних
Батареях

І  ця  мелодія  гріла  його  серце,
Пізніше,
У  нього  з’явиться  жінка  
Вона
Скаже:  "любий,  поглянь  яке,
Небо
Так  і  хочеться  його  запалити"

Вони  кохатимуться  і  він  обливатиме
Дітей,  що  йтимуть  до  школи
Гарячим  кип’ятком,
Що  литиметься  з  його  серця
Він,  божеволітиме
І  через  це
Багато  хто  втратить
Оселю,
Бо  вогонь  цей
Ненаситний,
Що  йтиме  з  його
Серця
Спалюватиме  все  навколо

Але  біографія  скінчиться  на  нещасному  випадку
Його  заріже  вісімнадцятирічний
Книжковий  підліток,
Що  полюбляє  жорстоке  гей-порно
Жінка  й  надалі  
Спостерігатиме  на  небом
Тепер  її  ліжко
Нагадує  амонізований
Циферблат

Це  море
Буде  в  мені  доти,
Доки
Я  не  зустріну  цієї  жінки
І  не  скажу  їй  
Ви  надзвичайно  гарна
Та  ви  не  полюбляєте
полуничного  морозива,
А  тому  ваша  
Вигадана  собака
Зірветься  і  покине  вас

Адже  ваша  стрункість  
І  вишуканість  полягає
У  поверхах,
Багатоповерхівки,
На  яких  бомжі  вперше  дізнаються
Про  якусь  неймовірну  музику
Читаючи  твори  Кафки.  

Вона  не  зрозуміє  мене,
Продовжуючи  маніакально  дивитись  на  небо
А  отже  це  море  залишиться  
В  мені  –  навіки.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387695
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 25.12.2012
автор: ImmortalPsycho