Думка бентежить моя,
Втрачаю останню надію.
Шепчу, повторяю ім'я
І подзвонити не смію.
Спитати: ну як ти живеш
І що тобі сниться, кохана,
На кого чекаєш чи ждеш,
Що в серці загоїться рана?
В химерних являєшся снах,
Бентежно і ніжно цілуєш.
Гойдаю тебе на руках,
А часом в обіймах ночуєш.
Вихлюпує біль із душі,
З'явилися сльози зрадливі.
Сплелися слова у вірші,
Щирі і трохи тужливі.
Звертаюся стиха, шепчу,
Живеш в моїх снах і ночуєш.
Я в руки себе палачу
Віддам, бо мене ти не чуєш!
Щоб все обірвалося враз
Від сильного розпачу, болю,
Без докорів, зла чи образ
І без нарікання на долю.
20.12.2010 p.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387487
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.12.2012
автор: Мирослав Вересюк