І плакала,і жити не могла,
І так боліли руки в неї,ноги.
І так боліла кинута душа.
А вечером вже почались пологи.
А він казав:кохаю.Лиш пішов,
Куди пішов-вона не знала досі.
Можливо,собі іншу він знайшов,
Руки холодні,ноги в неї босі.
Питає вона в Бога,Бог мовчить,
Він не говорить,лиш не покидає.
Він інколи і болем людей вчить,
Хоча вона про це зовсім не знає.
І проклинає всіх,болить душа,
А медсестра мовчить і не говорить.
-Що сталось?
-Та нічого.Немовля
Якесь маленьке,дуже,дуже кволе.
-Ні,щось не так.Скажіть про все мені,
Я й так відмовлюсь нині від дитини.
-Каліки-діти всім такі чужі,
І не знайдуть вони собі родини.
-Та не мовчіть,уже скажіть про все,
Мені дитина ця чужа,не рідна!?
-Таке гарненька в дівчинки лице,
Лише горбата,Бідна,бідна.Бідна.
Відмову написала і пішла,
Не глянула на дівчинку-каліку.
Ну як могла,ну як вона змогла,
Невже хтось інший їй знайде поліку?
А інша мама плаче і мовчить.
Дитина мертва в неї народилась.
Вона вже тиждень у лікарні спить,
Бо дівчинка чужа їй лише снилась.
-Ви розумієте,що тут біда,
Каліка Боже нині народилась.
-Та я би дівчинку собі взяла.
І Богу день і ніч лише молилась!
Каліку медсестра їй принесла,
Папери чоловік зробив швиденько.
Каліку цю додому принесла.
-Моя рідненька дівчинко маленька.
Хоче скупати хворе те дитя,
Цілує і до серця прикладає.
-Ти моє щастя,ти моє життя.
І не біда,що горб дитина має.
І розповила дівчинку малу,
А це не горб,це крила,Ангел божий..
-А я тебе люблю,тебе люблю...
Це донечка і мама дуже схожі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387170
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 23.12.2012
автор: Відочка Вансель