Іду усвіт неначе вперше.
Вдивляюсь пильно я в людей.
Сміюсь, як смішно - серцю легше,
Тужу, як сум відчую десь.
Вдихаю радість - біль зникає...
І день, здається, спалахнув.
Сама спішу до пекла й раю,
Буджу, розбуджую весну.
Чекання б"є струмком з - під снігу,
Любов, мов сік березу білу,
Мене жагою наповня.
Щаслива, бо на цьому світі
Серед людей, мов серед квітів,
Знаходжу затишок щодня...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386336
Рубрика: Сонет, канцон, рондо
дата надходження 20.12.2012
автор: zazemlena