Топляться кавалки чималі
Льоду і течуть у теплі води.
Морозильні камери землі
З ладу помалесеньку виходять.
Напинає смерті тятиву
Нишком послідовне потепління.
Знищить флору й фауну живу
Грізне і масштабне потрясіння.
А людина йде собі вперед,
Живучи для власної догоди,
Мов у вирі фатуму не вмре,
Як впаде баланс води і льоду.
Чи не те, що втратили Едем,
Чавить нас глобальним тягарем?
20/12/12
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386329
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 20.12.2012
автор: Рідний