Зима... і ми живемо наче у пустелі...
Накинула білий порох на оселі.
Прислала купу свят і довгі вечори,
Чекали всі давно морозної пори.
Знов сніг сніжинку у вальсі з небес кружляє,
Зимова ніч у рік Новий дива здійсняє,
Виконує добрі мрії побажання:
Дарує щастя, усмішки, натхнення і кохання!
А от ялинці в дар, немов весільна, біла сукня –
Що і до свята пишна, і скромна до будня,
А вітрові дала морозяні пальчата –
Щипає він за ніс, за щічки – рум’яніють малята!
А іній зовсім і не білий, ти тільки придивись –
Всі барви літньої веселки там злились!
І сонце бавиться із ним: лоскоче і блищить,
Воно його займає, а іній ліг та й спить.
Все віхола завіяла, замела заметіль,
Пройшла пора тепла й пора гучних весіль...
Хоч взимку нам і холодно, але не на душі –
В очах вогні іскряться, і гріють ці вогні.
А ще – бенгальським вогником запалені серця,
І хочеться нам випити шампанського винця –
Щоб підняти настрій і щоб сказати тост.
Старий рік відступає – Новий займає пост.
Зима пухнаста, красива, чарівна...
Мороз малює на склі ті краї, де живе вона,
В палац льодовий ховається, коли іде весна з літом,
Не розуміє зима, що вони хочуть її зігріти.
Зима гостює в нас щороку, рік у рік,
Радіймо, що зиму маємо, бо десь і не падає сніг...
Радіймо, що в нас є святки, колядки, віншування!
Родиною усі збираймось й починаймо святкування! 28.12.2003
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386028
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.12.2012
автор: Яна Бім