Невже назовсім замело
Оті стежини, що із міста
Топтали радо до обійстя –
В дитинство, юності село?
Чи ніжний подих пелюсток
Задимлених в цвітінні вишень,
Та вже давно забутий кисень, –
Завадить випити ковток?
Та певно ні. Тих вишень цвіт
І запашні квітучі трави
Вертають в сни такі яскраві –
Дитинства незбагнений світ.
Але ж то сни… А наяву
Заковтую повітря сіре,
Вдихаю запах трав зіпрілий –
Бажань тягну лиш тятиву.
Життя спалило всі мости.
В полоні міста розбрелися,
В загал відомих не влилися
З дитинства плекані думки.
Стою і соромно мені.
Я ніби зрадник перед ними –
Погратись вірою дитини
Я зміг дозволити собі.
Та, що поробиш, то життя…
Хтось з помилками живе плідно,
А я картаю себе гнівно,
Та вже немає вороття.
Глибоким болем замело
Старі стежини, що із міста
Топтали дружньо до обійстя,
А разом з ними і село.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384692
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 13.12.2012
автор: Г. Король