Невже ніколи та нікому
не пощастить так як хотілося б мені
Невже весь світ немов у комі
А так хотілося би...жить
Йти...високо, у гори, побачити там себе
І ти, там зі мною, я падаю ніц я усе, я усе
І я гори
І небо
І море
Я ти
Йти...високо, у гори, і щоб зі мною поруч ти...
Невже ніколи та нікому
не пощастить так як хотілося б мені
Невже цей шлях, цей шлях додому
Яким я йду...куди же він мене привів
Не треба слів, твоїх, пустих цих речень
Бо не для мене кажеш їх, для себе, ти
Не треба цих обіймів, поцілунків, заперечень
У гори, високо, іти, іти, іти...
Невже так просто все насправді
Чому ж слова тоді крихкі як лід
Але мені так важко, складно, тяжко
Як риба під водою, я без кисню і я бюсь об лід
Я бачу руки, наші руки, що втомились
Триматись догори, просити щось згори
І опустити їх туди, де народились
всі наші сумніви, якими дихають ці дні
Невже ніколи та нікому
не пощастить розбачити свій сплін
Відволіктися, подивитися навколо
побачити когось, щоб тільки бути не одним
Невже, невже, але я знаю — все буде добре
Я так боюся просто зараз, бо ще не звик
Я засинати з думкою що вже нас не є двоє
Що я один, один, один...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384136
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.12.2012
автор: dope69