Мені так шкода тебе місяченьку,
Хоч ніби й не змінився ти , сіяєш з висоти
Та ти не той, як я була малою,
Дивилася на облиски твої.
Я бачила- підняв на вили брата
І згинув Авиль від Каiна руки.
Блистіли часом краплинки його крові ,
і в не одного слізоньки текли.
Ти вже згубив свій чар, п’янке кохання,
Вже не співають замріяні тобі пісні,
Людська нога ступила на поверхню,
Підняла порох , розсипала зірки.
Ось так людина небо осягає,
Краса міняється, гуркочуть літаки
І місяць тихо в небі помирає,
З краси, став предметом дослідчої руки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384018
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.12.2012
автор: горлиця