Україно..
Ти вічна приятелька мОя,
Сива неня, сестра-доля,
Така занедбана, невільна,
Немов в сухій землі коріння.
Чужі злі руки тебе душать… Кляте лихо!
Лиш на листі виступить роса,
Се ти, моя країнонько, страждаєш тихо,
Се котиться твоя скупа сльоза…
Україно…
Як невільницею тих людей ти стала?
Як зуміли побороть вони твою звитягу?
Чому закрили щирі очі, жилаві руки всадили в кайдани?
Чому, вороженьки, ви мук моїй нені завдали?
Україно…
Болить за тебе серце, тужно плаче душа.
Тебе ховає, руйнує в руїни сила страшна.
Україно…
Хочу бачить радість в твоїх очах,
Щоб грайливий вогонь в колоссях-косах вигравав,
Дитячі веснянки майоріли на рум’яних щоках,
І щира, щаслива усмішка сяяла, мов зоря.
Се моя мрія… І здійсниться вона!
Визволю твою душу з цього клятого ярма,
Хоч руки юні в кров зітру,
Ржавіючі кайдани розімкну!
Підніметься тонкий твій стан,
Ти будеш вільна, матінко моя!
1 грудня 2012 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383582
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 09.12.2012
автор: Сонцеслава