Закрити очі. Плакати…
Та висохли всі сльози.
Закінчилися натяки.
Боротися не в змозі.
Солодкий чай лікує страх
Залишитись самотній.
Усе чудово на словах,
А у душі – безодня.
Її б заповнить почуттям,
Що обіцяє крила!
Щоб два життя в одне життя…
Мені уже не сила
Пливти по мутній течії
Холодних, сірих буднів,
Де всі свої і нічиї
У пустоті безлюдній.
Я б так багато щирих слів
Тобі наговорила,
Якби ти тільки захотів!
І вірші б присвятила,
Якби ти тільки їх читав.
Я б не змогла без тебе,
Якби кохав, лише кохав…
Бо більшого й не треба!
А я сиджу у темноті.
Підлога, стеля, стіни.
Думки не ті, слова не ті.
Пожежа, дим, руїни.
Солодкий чай лікує біль
Гіркої безнадії.
І я в полоні божевіль
Вигадую події.
Я ілюструю їх у снах,
Втрачаючи реальність.
Проснусь. Підлога, стіни, дах…
Життя – проста банальність.
Якби крутилась голова,
Кохали б до нестями
І вулицями Києва
Бродили б вечорами.
Пішли б нічним Хрещатиком,
Байдужі до морозів!
Та я сама… Заплакати?
Боротися не в змозі…
30.11.2012 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381511
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.11.2012
автор: Юлія Ярема