Ні Раю світ, ні темрява Безодні,
Парнас чи неповаги ешафот,
Не переймають Душеньку сьогодні,
Умиту від лестИвих позолот.
Її, наївно під покровом рані,
На співчуття надіючись чогось,
Я виставив жебрачить на майдані
У дощовій імляві безголось.
Оголена, без пафосу і чванства
Дрижить вона на вітрі споглядань,
Охочого до бичування панства -
Без принципів, моралі та вагань.
Смішків на палю, що завжди готове,
Ховаючи безумство в табуні,
Погордувавши повчаннЯ Христове,
Надіти душу… Критики в руні!
Та раптом з маси кепкунів світання,
Пройнявся хтось безщасним жебраком,
Зробив Душі "сердечне" подаяння,
У кружку відригнувши злість плювком.
Подумалось: «Простакуватий дурень,
Чекав на що?! Хіба ж це перший раз?!»
В багатті завидющих винокурень,
У людство віра вчаділа ще раз.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380546
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 26.11.2012
автор: Осіріс