Кімнату зміряв кроками і враз
Мене обсипав шквал твоїх образ.
Перебираю я одразу в голові,
Чим саме не вгодила я тобі?
Так часто змінюється настрій твій
І починається черговий буревій.
Чому? За що? Чим заслужила я таке?
Адже далеко не такого люблю я тебе.
Кричиш на мене не соромлячись людей,
А я сама виховую дітей.
Усе тобі недобре, все не так,
А я із шкіри лізу й так, і сяк.
Спалахуєш завжди, як запальничка,
Я ж стелюся перед тобою, наче стрічка.
Не чуєш ти мене і сліз не бачиш,
Підеш кудись собі, а я сиджу і плачу.
Такий ти є, бо знаєш лиш одне:
Не можу я покинути тебе.
Попри усі незгоди й прирікання,
Мабуть ще є у нас якесь кохання.
А може не кохання, просто звичка?
Так вигідно тобі, я просто точка,
Твоя мішень. І цілиш ти у мене,
Коли немає в кого, а тобі це треба.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380446
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.11.2012
автор: Даринка Цікава