З початку навчитись розуміти останні слова,
А між ними й сторічні істини, або це в останнє.
Кому, як не падаючій зірці знати, що вона більше не загорить,
А ти спи, моє Сонце кожного дня постає з пороху,
Як і я, після того, як складаю розпечений вугіль у свої легкозаймисті кишені,
Мені холодно
Не зважаючи на термометри.
Я хочу додому, туди де вперше відчула, як цілували руки
Губи моєї любові, і синцями вималювали картини,
Було начебто й боляче, але електрика здатна не тільки вбити...
Моє серце відверто не просить нічого натомість,
Моя тиша зникає у світлі прожекторів і прямує в сторону,
Зовсім у іншу сторону...а пошуки лише роздирають вуста вітрами...
Надто сильно холодно
Не зважаючи в що одягнений...
Той, хто вміє дивитися через нутрощі,
Знає на скільки там скаламучено
Воду, дощі так часто виливаються через сльози,
Солоним, самотнім морем...
Той, хто кожного дня бореться із собою,
Знає, на скільки страшно дивитися в дзеркало,
Перебинтовувати руки після скляних порізів
і вмиватись джерельно-криштальними водами...
Мені лише холодно...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379873
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 24.11.2012
автор: Ваньоха Р.