Відречення завжди сліпе,як смерть.
Невпевненість буває непростима.
Усіх кумирів зносить грішна твердь,
Цей світ-піала,переповнена ущерть
й по вінцях вже стікає кров кармінна...
Не озирайсь на тих,що перед нами йшли
Дорога всіяна соляними стовпами
В розпеченій пустелі я і ти,
Ніхто не відає,як довго нам іти,
Але не озирнись,молю,за нами
Бовваніють застиглі міражі-
Відступників золотні ідолища.
Болять у небі нездійсненні віражі,
З розпуки сонце розбиває вітражі
Об невмолимі сходи,що ведуть все вище
Спинайся ,йди на виступи круті!
Об камінь серце-це ще не смертельно
Чи зможеш ти довіритись меті
Отак іти,напомацки,даремно
об камінь обпікаючи рамена,
В пекельній пустці,в дикій самоті
Молитву творячи пошерхлими вустами
І все шукаючи живильної води?
Душе моя,дорогу освяти
І дай дійти,не обернувшись в камінь!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379704
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 23.11.2012
автор: Оксана Юрченко