Вона, лебідка білокрила вдень.
Він сірошорстий ночі повелитель,
Що вовчих не жаліючи легень
Шукає в глушині її обитель.
Знайшовши, в скло вплавляє віск очей,
Пожадливо голубить плавність ліній:
Вона - панянка, в полиску свічей,
Пречиста, як розквіт садів весінній.
В злобі сліпій він буде до зорі
Клясти виттям німу вуаль фіранок.
Щоб потім утягнувши пазурі,
Зустріти юнаком підступний ранок.
Підступний, бо у першім промінці,
Вона знов обернеться на лебідку.
Пір’їнку Він затисне у руці
І проковтне сльозу горючо-їдку.
Весь день здійнявши погляд до зірок,
Він невідривно мчатиме по полю…
А тільки вечір зробить перший крок
Вона слізьми віддякує юдолю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379639
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.11.2012
автор: Осіріс