Тут і досі червоні вишні
Достигають під сонцем в саду,
Розпускаються квіти пишні...
По дитячих стежинах іду.
Як тоді, із букета жмутком
Хлопчаком босоногим стою.
А ромашка так пахне смутком!
Та прогнати його побоюсь.
...Нас манили бучні провалля
І шпичастих парканів кряжі,
І такими смачними здавались
Нам черешні та груші чужі...
Ті літа оберегом носим.
Сивина – ніби сніг на траву.
Як не хочеться бути дорослим!
Та все далі роками пливу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379233
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.11.2012
автор: Олег Завадський