Відрадно, коли усмішку тобі
Дарує випадковий перехожий,
Самотню, але щиру... у юрбі,
На зграю диких звірів дивно схожій.
Крізь шквали цегляних пісних облич
Пробивсь промінчик теплого ще сонця,
Мов кинутий зухвало виклик, клич
На противагу тіні охоронцям.
То ж звідки стільки злості у очах,
І зціпленість зубів?.. тремтять щелепи..
Як вогник у душі твоїй зачах -
Ти втрапив у найприкрішу халепу.
Хоч усмішка нікчемна в самоті,
Та, сяючи душею нароспашку,
Вона в своїй дитячій простоті
Дарує іншим крила, мов у пташки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379210
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.11.2012
автор: Олександр Обрій