На вулиці лежав якийсь чужий,
Чужий усім цим черствим перехожим.
На вигляд хлопець зовсім молодий,
І на пяницю навіть він не схожий.
Хтось пне ногою,плюне в його бік,
Хтось пошкодує,але пройде мимо.
Хтось збреше,що лежав так і торік.
А так летять оці усі хвилини!
Собака старий знову підійшов,
І так облизував чомусь обличчя,руки.
Неначе він хазяїна знайшов,
А в того у душі-Христові муки.
Так бідолашний довго пролежав,
Але хтось викликав швидку,сів біля нього:
-О Боже мій!Він смерть ось тут прийняв,
Яка це доля у хлопця німого!
Не говорив цей хлопець і не кляв,
Молився Богу вчора він у церкві.
А Бог його до себе вже призвав.
Чом Ви дозволили всі люди йому вмерти?
Він був німий.І серце хворе мав,
Але його могли ще врятувати.
Якби цей люд комусь допомагав,
Якби навчисься серце людське мати.
Сусідка плакала:
-Він люди був німий.
Він врятував дитину,що топилась.
А він усім Вам люди є чужий.
І плакала.І Богу все молилась.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378504
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.11.2012
автор: Відочка Вансель