Запливала в небо,
Наковталась хмар…
З того боку весни – осінні мости.
Чекаю коли вляжуться сни…
Домуркочуть коти.
Й нумо вітер цибатий до вікна припинати.
Загнуздаю хмарину,
Гайну
Куди очі ведуть, напряду собі слів,
Наберу дощунів,
Гайну!
На твоє дивувате обличчя – сміх,
Як я вдерлась тобі на поріг,
Так як сніг,
Перепитуєш десять раз –
Будеш чай?
Після неба ти мене виручай,
Нагодуй, забалакай на ніч,
Будеш чай?
... вже питав, вибачай…
Філіжанка, дивись, тягне все всередину,
Телевізор, комод, на столі скатертину…
І твої зачаровані очі,
Заримовані з небом,
Враз наповнені медом…
А потім - гайну…
Не пускай, не пускай,
Бо захочу й піду…
До щоки припаду,
До шорстких на їжачок, до цілунків-балачок…
Не пускай, бо гайну!
Серед хмар запливу – здоганяй, зазивай…
Так я знову гайну,
В осінні шати,
Аби не спати,
пірну!!!
17.11.2012р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378376
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.11.2012
автор: gala.vita