Гарячий полудень пропах настоєм трав,
Забила дух квітуча материнка.
Я, йдучи в літо, навіть не гадав,
Що приведе у рай мене стежинка.
Рябеньке сонечко припало до щоки,
Лоскочучи до сліз принишкле тіло.
Лише йому всю душу залюбки,
Як перед Богом, вилити хотілось.
Я йшов у літо осяйне
і в серці ніс
Сюрчання трав і небо жайворине.
Подивувався б хорові беріз, –
Та вміння це, на жаль, з роками гине.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378132
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.11.2012
автор: Олег Завадський