Він ріс насправді,був на цій землі,
Нераз він кидав виклик своїй долі.
Щоб слухались великі і малі,
Щоб рвалися щодуху із неволі.
Нераз за це він покарання мав,
Нераз було таке, що він спіткався,
Та він від цього ще сильнішим став,
Хоч він страждав та ні, він не зламався.
Чим слабше тіло,тим сильніший дух,
Він нас благав, щоб тільки не здавались,
Він говорив думки такії в слух,
Що всі про них і думати боялись.
Та він ішов,угору ліз ,старався,
Йому вказала вірний шлях зоря,
І він ішов,і,все ж таки піднявся
Від кріпака лишень до Кобзаря.
Він Кобзарем став,хоч в житті ніколи
Не грав на кобзі і не був сліпим.
І Він ходив ось так,як ми до школи,
Він був звичайним, так ,він був простим.
А його слово – світ його науки
Для нас це - в морі промінь маяка.
Він просить не складати руки,
Коли вже випала нам доля от-така.
Він просить нас боротись безупину,
Він просить нас боротись безліч літ.
Нехай колись розкаже мати сину
Шевченка славного могутній Заповіт.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377336
Рубрика: Патріотичні вірші
дата надходження 12.11.2012
автор: Дід Михалич