Цей острів за формою більше нагадує час,
це замкнуте коло, що креше мої силуети.
І кроки не кроки , а тільки частковий зигзаг.
Так важко ходити.
І рвати обличчя, щоб зникнути раз й на завжди,
Вагони з багажними зливами тонуть у морі.
У шию встромились обридлі митці суєти -
мізерні і голі.
Я деревом вмощуюсь в землю.Хоча б прорости
до миті припливу, аж поки не вирве з корінням.
А поки навколо пригнічує тишею штиль
мого покоління.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376886
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.11.2012
автор: Іванна Шкромида