Вовтузяться, борюкаються
Проміж себе строкаті думки,
Мов ті хмари, що раптом
Щільною вугільною стіною
Повисли над горизонтом та
Поспіхом захоплюють собою синь.
Важкі краплі, вітром гнані,
Падають на обличчя, зрошують вії.
Квилить душа, наряд схимниці приміряючи,
А чи підходить? Хто зна...
Чомусь таким холодом віє від нього...
Та, злетівши ввись,
Шубовснула душа у воду,
Камінь на серці...пече.
Таврує забаганки щастя:
Усмішку-цілунки кохання.
Як не тримай його на прив’язі,
А воно рветься на волю.
Невгомонну сутність...
Присмак обіймів любові в’ївся у нього,
Бродить там вином зрілим,
Підстерігши тверезий розум, глумиться...
Покута нестримності
Благає розуміння, горить свіча.
Язичок полум’я обпалює неприкаяну душу...
06.11.12
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375861
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.11.2012
автор: Валентина Ланевич