Я з дитинства знав, що Бог існує. Навіть більше того, я ніколи не піддавав сумніву Йогу сущність. Думаю, що все це завдяки тому, що мене так виховували. Пригадую своє дитинство у домі бабусі і дідуся, весь час життя там — це кожного ранку і вечора молитви на колінах. Спішу сказати, що все це незабутньо добре вплинуло на мене. Я радію з того, що мене так виховали, і за це щиро дякую своїм батькам.
Коли я почав жити самостійним життям я помітив парадоксальну річ. Я знав, що треба молотись тому, що близькі мені люди, мама, тренер завжди говорили мені про це, але я не молився. Я відвідував храми не як місwя де живе Бог, а як музеї, як гарні будівлі. Я мав на своєму столі Біблію, котру взагалі не відкривав. Але якщо я скажу що я не відчував потреби в молитві, то це буде брехнею. Десь в глибині свого серця я розумів, що хочу іншого, прагну чогось більшого. З часом все більше і більше в моє життя приходило розуміння, що те як я зараз живу, не є тим життям якого мені хочеться. Не можу сказати, що я був затятим грішником, але по трохи почав усвідомлювати, що гріхів у моєму житті вдосталь. Думаю, що саме це усвідомлення спонукало мене молитись, але я не скажу, що я почав свідомо молитись тому, що розумів свою гріховність. Це швидше був якийсь внутрішній поштовх. Я почав молитись. Завжди їдучи в маршрутці, ідучи по дорозі, я молився. Я почав не просто говорити молитву, але роздумувати над кожним сказаним словом. Прокручуючи в голові молитву “Отче наш” я часто не договорював її до кінця, і мої думки ішли в роздуми на рахунок тих слів, які я говорив у думці. Я почав задаватись питаннями: чому я до Бога звертаюсь - “Отче”? Як це, і на небі. І на землі? Чи дійсно я хочу що б святилось Його ім'я? Пізніше, я вирішив піти в піст. Це було весною, якраз перед святом Пасхи. Я на сорок днів відмовився від м'яса, молока, я'єць та алкоголю. Саме на протязі цих сорока днів відбулось чудо, я зовсім випадково (хоча я вірю, що випадковостей не існує), познайомився із молодими людьми, які щиро вірили Богу. Вони були дуже прості у своїх звичках, відкриті любов'ю і не виглядали для мене релігійними людьми. Я зрозумів, що хочу бути таким як вони. Ці люди запалювали в мені віру і піднімали інтерес жити.
Я почав читати Біблію, вникати в слова які мені хоче сказати Бог і більше бути у спілкуванні із віруючими людьми. Я зрозумів, що Бог не живе в рукотворних будівлях, а в людях. В Біблії (1Кор. 3:16), я прочитав, що я є Божим храмом. Я зрозумів, що Бог сильно любить мене, що Він не хоче, щоб я грішив, не хоче щоб я загинув. Я й сам не хотів, але гріхи переслідували мене. Дуже дивний парадокс напевно, але я не знав для чого Христос прийшов на землю. Я зараз дивуюсь тому, як я міг вважати себе християнином, не осознаючи який мій Бог, не розуміючи того, що Бог прийшов на землю і помер ради того, щоб очистити мене від гріхів, щоб дати мені вічне життя (Ів. 3:16).
Я вирішив кардинально міняти своє життя. Вирішив стати іншим, посвятити своє життя Богові. Я вірою прийняв Христа своїм спасителем, прийняв його жертву за мої гріхи. Я помер для себе старого, розіп'яв себе, для того щоб воскреснути із новим життям. Звісно вам краще судити який я тепер. Не скажу, що я досконалий (таких не буває), але я задоволений, я радий що живу саме так як зараз. Мене більше не турбують якісь внутрішні непорозуміння, я набув сенс життя. Я зрозумів, що з Богом жити набагато краще. Тепер я знаю, що царство Боже , це праведність, мир, і радість. І до речі так само в Біблії пише (Рим. 14:17).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375335
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.11.2012
автор: Степан Бойчук