Дощ. Листопад. Підмочені дерева
Виблискують сріблястим янтарем.
Листи читає осінь-королева,
Доставлені їй вітром-поштарем.
Сезон дощів легенький смуток сіє,
Розчарування стелить по душі.
Озима лиш вологою радіє:
Осінні зливи – золоті дощі.
В їх затяжному мокрому діянні –
Гарантія майбутніх врожаїв.
Осінні шати жовто-полум’яні
Околицею носять ручаї.
Я згадую, як теж брела у осінь,
Як сльози рясно лилися вночі.
Солоний присмак відчуваю й досі,
Коли дивлюсь в гущавину дощів.
Кохання відлетіло, наче птиця.
Подряпини лишило на душі.
Тепер у ній туманиться й дощиться,
І сподівань оголені кущі.
Стоять берези золотисто-сиві.
Змерз без кохання посірілий сквер.
В нім я і осінь – дві сестри плаксиві –
Чекаємо, щоб хтось сльозинки втер.
02.11.2012р.
© Copyright: Ирина Визняк, 2012
Свидетельство о публикации №11211041191
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375304
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.11.2012
автор: *ИРЕНА*