Зібгав турботи - добігає день.
Такий короткий – сутеніє рано,
А я в полоні світлих одкровень
І все єство поглинула нірвана.
Без дихання твої слова ловлю,
Боюся, що забракне враз повітря…
З поламаним вітрилом кораблю
Не попливти тепер з попутним вітром.
Удавану байдужість крає мить…
Чому ж це я змагаюсь із собою?
Чи вірю, що усе переболить,
Написане незримою рукою…
Що золоте руно щасливих днів
Життя сховає у надійну скриню
Лише торкнусь на мить блаженних снів..
Чому ж все стало враз чужим віднині.
Чому пірнаю у самообман.
А чи в захмарній безвісті літаю…
Я утамую біль колишніх ран
І все мине… Та ні, так не буває.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375289
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.11.2012
автор: Тамара Шкіндер