Вклякла тихо перед броньованими дверима,
Від гострих країв гальки під колінами було болісно-мулько.
Прохолодно щулилась під поривами холодного вітру,
А осінь відбивала із ним, хороводила листяну кадриль.
Тільки серце, чомусь, так бухкало у грудях
Та думки напосідали, вп’явшись у мізки клешнями.
Не повірив, подумав: "От причепа, ніяк не угомониться."
Якби ж то...Якби ж то сни не мали властивості збуватись,
А вона знала і уже стала боятись таких снів, снів передвісників.
Що ж...Вона буде молитись, молитись за усіх своїх близьких
Та за нього, щоб був їм захистком у цьому такому жорсткому світі.
Буде молитись, а право вибору, хіба хтось відміняв його?
Кожна людина робить свій вибір самостійно
І вона свій уже зробила, проза виявилась сильніша за лірику,
Хоч кохання і стискає груди, виймаючи душу
Та кидаючи її на амбразуру спротиву, якому здається,
Його хочуть поневолити та, насправді,
Саме кохання і є добровільною полонянкою,
А без нього і полон гіркіший гіркого полину.
Смак того полину уже вивітрювався із її тіла,
Ніякі прянощі довго не в силі були його змити...
І якщо їхнім життєвим шляхам не судиться перетнутись,
Вона буде щиро молитись, з покорою на те у серці.
02.11.12
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375021
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.11.2012
автор: Валентина Ланевич