Лежить країна як руїна,
Сховавши цінності у сльоті,
Ще не живе, але й не гине,
Віддавши груди соковиті
В поталу своїм синам та донькам.
І всі вони немов свинюки
Зжирають жолуді під дубом,
Роють до коренів. Мов круки,
Галдять, довбляться ненаситно дзьобом.
Що їм доля й життя країни?
Вони ж народжені у гвалті!
Створив їх із зловісній глини
Чаклун у комуністичному нежарті.
8.12.1994
К.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374840
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.11.2012
автор: Левчишин Віктор