Осінь завітає падолистом –
Ліс і сад прикрасить як намистом...
Та дарма. Краси ніхто не бачить, ні, -
Бо ідуть холодні вже дощі.
Зима білою голубкою влітає,
Світ увесь в білосніжне перебирає...
Та дарма. В деяких очах навіть сльози –
Люди ображені на люті морози.
Весна проліском із криги виринає,
Почуттям любові землю уквітчає.
Та дарма. Ніхто весну не помічає –
Клята повінь тепер люд лякає...
Літо сонцем у ставочку заіскриться,
Щастя і тепло, усім не спиться!
Та дарма. Лугів ніхто не помічає –
Проклинають спеку, бо спікає...
Люди на природу не зважають,
Кращої погоди завжди вимагають,
І не бачачи дальше власного носа,
Невдоволені, у природи щось просять... 03.11.1998
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374822
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.11.2012
автор: Яна Бім